НАУКОВІ НАПРЯМКИ КАФЕДРИ
- Високі технології в області радіотехніки, наноенергетики, технічного захисту інформації.
- Інформаційні системи з радіодоступом і системи захисту інформації.
- Дослідження радіометодом процесів в атмосфері Землі.
- Антени з обробкою сигналу, включаючи нелінійні ефекти і безпровідну передачу енергії.
- Системи технічного захисту інформації та технічні засоби кібербезпеки.
- Спеціальні дослідження в галузі технічного захисту інформації.
НАУКОВІ ШКОЛИ
НАУКОВА ШКОЛА метеорної радіолокації Б.Л. Кащеєва
Лідер і засновник школи Борис Леонідович Кащеєв пішов з життя 15 січня 2004 р. у віці 83 років. Заслужений діяч науки України, доктор технічних наук, почесний професор ХНУРЕ й НТУ “ХПІ”, почесний член Української астрономічної асоціації, член Міжнародних та Європейського астрономічних союзів, почесний академік Академії наук прикладної радіоелектроніки, Б.Л.Кащеєв визнаний дослідниками метеорів усієї земної кулі. Він 30 років (з 1956 р.) очолював кафедру ОРТ (спочатку в ХПІ, а потім у ХНУРЕ), з якою пов’язав життя з моменту її утворення в Харківському електротехнічному інституті (1946), де був студентом, аспірантом і одночасно викладачем. Частиною біографії стала й проблемна науководослідна лабораторія радіотехніки, заснована Кащеєвим в 1958 році. Її унікальна експериментальна база, розташована в Балаклійському районі, визнана національним надбанням України.
Космічна ера людства почалася із запуском першого штучного супутника Землі 1 жовтня 1957 року. Розгортаються широкі дослідження з метеорної астрономії. Створюються численні спостережні центри з визначення припливу метеорної речовини в атмосферу Землі. Наголошується на радіолокаційному методі, який дозволяє цілодобово спостерігати й вивчати більш слабкі метеори, що неможливо при фотографічному й оптичному методах. Один з таких центрів створюється в Харкові під керівництвом Б.Л.Кащеєва.
Більшість монографій і багато статей випущені як результати досліджень щодо міжнародних геофізичних проектів. Роки проведення перших геофізичних експериментів науковою групою кафедри ОРТ (1950 й 1954 рр.) за участю Б. Л. Кащеєва збігаються з роком виникнення ідеї проведення Міжнародного геофізичного року й роком залучення Радянського Союзу до організації цього заходу на його території. Чи то щаслива випадковість, чи то веління долі, але вчені кафедри ОРТ до вирішальних організаційних моментів завжди мали саме ті результати, які чекав науковий світ! Саме участь цього наукового колективу в дослідженнях з програми Міжнародного геофізичного року в 1957-1958 рр. стало доленосною для виникнення й розвитку наукової школи метеорної радіолокації в Харкові.
Для колективу кафедри геофізичний напрямок був і залишається невід’ємною частиною досліджень. Перша монографія Б. Л. Кащеєва й В. Н. Лебединця (1963) мала велике значення як для геофізики, так і для молодої метеорної астрономії. Видатний дослідник метеорної матерії в космосі й на Землі І.С.Астапович високо оцінив науковий рівень харківських досліджень і рекомендував продовжити їх в 1963-1965 рр. під час міжнародного року спокійного Сонця. Монографія Б.Л.Кащеєва, В.Н.Лебединця, М.Ф.Лагутіна “Метеорні явища в атмосфері Землі” (1967), що одержала жартівливу назву Троїстої, стала настільною книгою для багатьох фахівців, у тому числі закордонних.
Більшість досягнень школи були прискорені ініціативою й ентузіазмом її лідера Б.Л.Кащеєва. Багато в чому дослідники ставали першопрохідниками, а отримані ними результати були настільки неординарними, що завжди викликали неабиякий резонанс. У 1958 році утворюється проблемна науково-дослідна лабораторія. За чотири роки зусиллями науковців та інженерів створюється експериментальна база. Проведено унікальний експеримент у рамках грандіозної програми Міжнародного геофізичного року. У серпні 1958 р. співробітники кафедри розробляють систему захисту від імпульсних завад. Пізніше її впровадять у Туркменському інституті фізики й геофізики, у Сталінабадськом університеті, в астрономічній обсерваторії Київського університету й в Інституті фізики Землі АН СРСР.
У науковому арсеналі школи досвід проведення екваторіальної експедиції в Могадішо (Сомалі) в 1968-1970 р. для вивчення припливу метеорної речовини й циркуляції атмосфери в південній і північній півсферах, участь в експерименті сторіччя – міжнародній програмі спостереження комети Галлея в 1986 році.
Чільне місце в науковій школі Б.Л.Кащеєва завжди надавалося експерименту й експериментальній базі. За період з 1958 р. колективом розроблено декілька поколінь метеорних радіолокаційних станцій. У ННЦ ОРТ понад 15 років удосконалюється апаратура для дослідження динамічних характеристик тропостратосфери. Створено три моделі РЛС вертикального зондування атмосфери. На початку XXI ст. ці розробки були єдиними в Україні і країнах СНД.
У науковому світі відомі вихованці харківської метеорної школи –видатний фахівець з рдіометеорів астроном В.Н.Лебединець, початок наукової діяльності якого тісно пов’язаний з харківською школою. Її активно підтримували видатні астрономи В.В.Фединський і І.С.Астапович.
Розвиток наукової школи Б. Л. Кащеєва прискорюється у 1950 р., коли перед колективом кафедри “Основи радіотехніки” ХПІ було поставлене суто радіотехнічне завдання – визначити робочі частоти для зв’язку між конкретними географічними пунктами. Це, у свою чергу, вимагало вирішення геофізичного завдання – визначення щільності електронів у різних областях іоносфери. Саме в цей час майбутній керівник наукової школи метеорної радіолокації 30-річній Б.Л.Кащеєв захищає кандидатську дисертацію (рук. О.О.Слуцкін) і відразу включається в розробку й виготовлення іоносферної станції. 24 червня 1954 р. нею вперше в Україні зареєстровані радіометеори – об’єкт вивчення молодої науки метеорної астрономії, що тоді ще не входила в коло наукових інтересів кафедри. Індикатор станції показав короткочасні сигнали, які відбивалися від плазмових утворень на висоті 80 – 100 км. Припущення про те, що незвичні явища є метеорами, підтвердив найвизначніший у СРСР авторитет у цій області В.В.Фединський, з яким проконсультувався Б.Л.Кащеєв. Наукова група кафедри ОРТ (Б.Л.Кащеєв, Б.Г.Бондар, Б.С.Дудник, І.О.Лисенко, М.Ф.Лагутін) була включена у велику комплексну програму Міжнародного геофізичного року (МГР) – з 1 липня 1957 р. по 31 грудня 1958 р. Уперше в історії людства передбачалося поглиблене вивчння метеорологічних явищ, які відбуваються на планеті Земля, процесів у її атмосфері, сонячноземних звязків, всебічне вивчення фізичних процесів у Світовому океані й багато іншого. Це була одна з наймасштабнійших програм сторіччя (67 країн-учасниць, які становили 2/3 існуючих на той час держав).
У країні не було типового обладнання для вивчення іоносфери й метеорів. Багато що довелося виготовляти самим. Крім цього, електромагнітна сумісність використовуваних радіозасобів потребувала створення експериментальної бази подалі від міста. Руками молодих ентузіастів її було створено на відстані 80 км від Харкова. Проведено перші експерименти з реєстрації космічних часток в атмосфері Землі. Колектив дослідників метеорів під керівництвом Б.Л.Кащеєва зробив вагомий внесок у дослідження космічного простору наземними методами. Досить значну цінність радіодосліджень метеорів, зокрема визначення їхніх швидкостей і радіантів, відзначив X конгрес МАСС (1958). Було зазначено, що в період МГР уперше в СРСР такі визначення для дослідження метеорів зроблені саме в ХПІ. У тому ж 1958 р. Б.Л.Кащеєв і В. Н. Лебединець одностайно прийняті членами Міжнародного астрономічного союзу й включені до складу комісії 22 “Метеори й метеорити”.
Незабаром у школі Б. Л. Кащеєва був виконаний цикл робіт із забезпечення безпеки космічних польотів через прогнозування ударної метеорної обстановки на космічні апарати з боку космічних часток – метеоритів, у тому числі й у комплексних програмах. Провідними колективами дослідників метеорів, де основними учасниками були вчені школи Б.Л.Кащеєва, створені Держстандарти “Речовина метеорна. Терміни й визначення” та “Речовина метеорна. Модель просторового розподілу”.
Досягнення наукової школи метеорної радіолокації Б.Л.Кащеєва величезні, а перспективи при достатньому фінансуванні колосальні.
НАУКОВА ШКОЛА д.т.н. В.М.Шокало
Вся трудова діяльність Володимира Михайловича Шокала, випускника ХІРЕ 1971 року, пов’язана з Харківськким національним університетом радіоелектроніки. Він був доктором технічних наук, професором, завідувачем кафедри ОРТ (з 1997 р.), академіком АН прикладної радіоелектроніки, академіком Міжнародної академії зв’язку.
Наукова школа, яку очолював професор В.М.Шокало, досліджує проблеми безпровідної передачі енергії мікрохвильовим променем. Роботи з цього напрямку почалися ще у 80-х роках минулого сторіччя. З 1994 р. вони фінансуються Національною космічною агенцією України.
Під керівництвом В.М.Шокала проведено перший наземний експеримент з цієї тематики. На черзі нові досліди з безпровідної передачі енергії в космосі на міжнародній космічній станції й у вантажному модулі космічного корабля багаторазового використання.
З 2003 р. В.М.Шокало був науковим керівником науково-навчального центру й координатором НДР всіх наукових шкіл кафедри, яку було визнано в Україні лідером у сфері радіолокації й дистанційного зондування атмосфери, у метеорній астрономії, теорії антен з нелінійними елементами. Завдяки зусиллям завідувача в 2002 р. науковці кафедри результати своїх робіт у монографії “Дистанційні методи й засоби дослідження процесів в атмосфері”.
В.М. Шокало брав активну участь в організації в ХНУРЕ відділення (у тому числі й молодіжного) ІЕЕЕ, почесним членом якого він обраний в 2004 році. Кращі наукові праці студентів нагороджуються преміями ІЕЕЕ. Уже не є проблемою закордонні відрядження. Так, докторант проф. В. М. Шокала стажувався в Європейській космічній агенції (Мюнхен), аспіранти й магістри кафедри стажуються на фірмах Німеччини («Siemens») і Фінляндії, студенти й наукові працівники беруть участь у конференціях і симпозіумах, у тому числі і за кордоном.
Не припиняються роботи зі створення нових лабораторій і класів, удосконалення їх радіотехнічного й електронного обладнання. Це, зокрема, лабораторії “Системи технічного захисту інформації”, “Радіонавігаційні системи”, комп’ютерний клас, оснащений, крім ЕОМ, сучасними зразками вимірювальної техніки, скануючими комп’ютерними приймачами, системою безпровідного доступу, приймачами супутникової радіонавігації.
Оновився список видань, підготовлених викладачами кафедри. Вийшли з друку підручники ” Сигнали й процеси в радіотехніці”, “Основи теорії кіл”, посібники “Лекції з технічної електродинаміки”, “Довідник з антенної техніки” та ін.