Місце так рік народження кафедри – радіотехнічний факультет Харківського електротехнічного інституту, 1946 рік.
Першим завідувачем кафедри був академік АН УРСР А. О. Слуцкін. З 1950 року факультет перейшов під “крило” ХПІ, і кафедру очолив проф. С. Я. Брауде. Створено іоносферну станцію. Серед учасників події – асистент Б. Кащеев, аспіранти Є.Прошкін, В. Толстов.
В 1956 році на кафедрі новий завідувач – доцент Б. Л. Кащеев. З його приходом починається новий науковий напрямок – дослідження метеорних явищ в атмосфері Землі методом радіолокації. Кафедра бере участь у багатьох міжнародних геофізичних проектах. Створена Балаклійська польова лабораторія (1957) і проблемна науково- дослідна лабораторія радіотехніки (1958). В 1968-70 р. учені кафедри працюють у складі радянської екваторіальної метеорної експедиції (Сомалі).
З 1986 року кафедру ОРТ очолює проф., д.т.н. Ю. І. Волощук. В 1997 р. вона об’єднана з кафедрою “Технічної електродинаміки й антен”, якою керував проф., д.т.н. Я. С. Шифрін. До складу кафедри переведений науково-дослідний і навчальний центр технічної електродинаміки й антен (директор д.т.н., проф. В.М.Шокало).
З 1997 року об’єднаною кафедрою основ радіотехніки керує В. М. Шокало. Підвищена увага розробці нових спеціалізацій для вирішення найбільш актуальних завдань на стику комп’ютерних і радіотехнічних технологій. Як приклад можна навести дві: “Інтернет-технології проектування радіоелектронних засобів” й “Системи захисту інформації”. Випускники одержують кваліфікацію “Інженер засобів радіо й телебачення” з рівнями: бакалавр, фахівець, магістр.
До складу науково-навчального центру (ННЦ) кафедри входить Балаклійський науково-дослідний полігон ХНУРЕ. В 2004 р. розташований там багатофункціональний геофізичний комплекс для дослідження атмосфери й припливу метеорної речовини визнаний національним надбанням України.
Учені кафедри видають підручники, навчальні посібники. Серед останніх робіт – “Сигнали й процеси в радіотехніці” Ю.І.Волощука, “Основи теорії кіл” Ю. О. Коваля, Л. В. Грінченко й І. О. Милютченка, “Електродинаміка й поширення радіохвиль” В.М.Шокала й О.М.Рибалки, “Довідник з антенноЇ техніки”, що втілив результати багаторічних досліджень проф. Я. С. Шифрина й проф. А. І. Лучанінова.
ННЦ ОРТ складається із чотирьох лабораторій – відповідно до наукових напрямків кафедри: інформаційно-вимірювальних систем; радіоастрономії, геофізики й дистанційного зондування; теорії й техніки антен; систем захисту інформації.
Кафедра – визнаний лідер у радіолокаційних метеорних дослідженнях в атмосфері Землі, метеорного зв’язку, вивченні динаміки земної атмосфери, розробці систем синхронізації часу й частоти, а також у дослідженнях антен з нелінійними елементами й безпроводовою передачею енергії мікрохвильовим променем.
Наукове керівництво науково-навчальним центром кафедри ОРТ у рамках якого з 1958 р. ведуться всі НДР, зв’язані зі школою Б. Л. Кащеєва здійснював завідувач кафедрою ОРТ, д.т.н. професор В.М.Шокало. Керівництво окремими напрямками диференційоване.
Геофізичний напрямок очолювали брати Олейнікови: к.т.н., професор А. М. Олейніков керує дослідженнями гравітаційних хвиль в атмосфері, а к.т.н., доцент В. М. Олейніков – роботами, які пов’язані із циркуляцією атмосфери. Напрямок, що стосується вивчення поширення радіохвиль у метеорному каналі, у тому числі питання звірення рознесених еталонів шкал часу й частоти, курирував д.т.н., професор Ю. О. Коваль.
Уперше в країні створено радіолокаційну метеорну систему МАРС, отримано унікальні орбітальні дані понад 250000 метеорних тіл з одночасною реєстрацією чисельності метеорів, створено систему метеорного зв’язку й систему високоточного звірення шкал часу. В 90-х роках розвивається новий напрямок – вивчення динаміки руху повітряних мас у тропостратосфері за допомогою автоматизованого вітрового локатора.
Науковий доробок кафедри одержав міжнародне визнання. На честь метеорних дослідників ХТУРЕ названі малі планети: “ХТУРЕ” (2001), “Кащеєв” (1999) і “Волощук” (2002). Цими двома видатними вченими разом з колективом кафедри проведена велика робота з розвитку теоретичної й експериментальної бази метеорних досліджень. Весь творчий шлях заслуженого діяча науки України Б. Л. Кащеєва нерозривно пов’язаний з історією становлення наукової школи метеорної радіолокації від самого її початку. У розвитку метеорної астрономії й сучасних методів інтерпретації спостережень метеорів як астрономічних об’єктів велика роль належить Ю.І. Волощуку. Під його керівництвом разом з фундаментальними роботами велися актуальні прикладні дослідження щодо оцінки й вивчення метеорної й астероїдной небезпеки для Землі й космічних літальних апаратів.
Під керівництвом проф. А.І. Лучанінова створено теорію нового класу антен з нелінійними елементами. На основі багаторічних фундаментальних розробок сформована наукова школа теорії й техніки антен. Її засновник – видатний учений в області радіофізики й прикладної електродинаміки д.т.н., професор Я.С.Шифрін, лауреат премії Президії АН СРСР ім. А.С.Попова. Завдяки зусиллям Я.С.Шифріна на початку 90-х років створено Українську національну асоціацію “Антени” і Східноукраїнське відділення Міжнародного товаристваа радіоінженерів. Дослідження проф.А.І.Лучанінова, проф. Я.С.Шифріна по вивченню антен з нелінійними елементами привели до розробки численних застосувань загальних основ цієї теорії.
Провідні вчені кафедри, зокрема Б.Л.Кащеєв і Я.С.Шифрін, були організаторами престижних міжнародних конференцій. Науковий арсенал кафедри представлений сотнями статей у солідних виданнях, доповідями, які ввійшли в роботи міжнародних і вітчизняних конференцій, форумів, симпозіумів; ґрунтовними монографіями, кількість яких досягає десяти. Він включає чимало захищених патентами винаходів.
Результати досліджень антен увійшли до довідника по антенної техніки. В 2002 році вийшла у світ узагальнююча монографія “Дистанційні методи й засоби для дослідження процесів в атмосфері Землі” під загальною редакцією Б.Л.Кащеєва, Є.Г.Прошкіна, М.Ф.Лагутіна.
Наукові підрозділи кафедри зарекомендували себе як активні й відповідальні виконавці величезної кількості науково-дослідницьких робіт – фундаментальних і прикладних, організаційних і конструкторських.
